Олексій Кирющенко народився 3 серпня 1964 року в Харкові й уже понад шістдесят років залишається однією з найяскравіших постатей пострадянського телебачення та театру. Його ім’я асоціюється з легкими комедіями, які збирали мільйонні аудиторії, та з серйозними життєвими виборами, які випали на долю людини, чиє коріння міцно вплетене в українську землю. Режисер і актор, сценарист і продюсер, він пройшов шлях від московських театральних підмостків до створення серіалів, що стали частиною культурного коду цілої епохи.
Його творчість поєднує гумор і драму, а особиста історія — лояльність до витоків і сміливість у рішеннях. У 2020 році Кирющенко отримав українське громадянство, а перед повномасштабним вторгненням відмовився від російського паспорта. Сьогодні, коли його син Василь опинився в центрі гучної справи 2026 року, фігура режисера набуває ще більшої глибини: це історія про ідентичність, родинні зв’язки та мистецтво, яке переживає політичні бурі.
Ключові роботи — «Свати», «Слуга народу», «Моя прекрасна няня» — не просто розважали. Вони формували образи, провокували обговорення й залишали слід у колективній пам’яті. Додайте до цього бізнес-інтереси в енергетиці та виробництві безпілотників, і вийде портрет людини, яка ніколи не зупинялася на досягнутому.
Дитинство в Харкові та перші кроки до сцени
Харків 1960-х — місто інженерів, учених і театралів — подарував Олексію Кирющенку атмосферу, де мистецтво було природним продовженням життя. Батько, Адольф Миколайович, працював чиновником, мати підтримувала інтерес сина до творчості. У дев’ятих-десятих класах хлопець навчався в Павлограді, а після школи 1981 року вступив до Дніпропетровського театрального училища. Майстром курсу була Неллі Пінська, класним керівником — Лариса Лугова.
Три роки навчання дали базу, але restlessness штовхнула далі. 1987-го Кирющенко поїхав до Москви, де вступив на акторсько-режисерське відділення Театрального училища імені Бориса Щукіна. 1991 рік став переломним: диплом і перші професійні кроки в столиці, яка тоді ще жила відлунням перебудови.
Молодий актор швидко опинився в середовищі, де цінувалися не лише техніка, а й уміння відчувати зал. Він грав у Театрі імені Вахтангова, ставив спектаклі на Таганці та в «Содружестві акторів Таганки». Художнім керівником Московського театру комедії став 2001 року — посада, що вимагала і творчої сміливості, і адміністративної хватки.
Театр як школа життя та перші кіноролі
Театральні роки сформували Кирющенка як майстра, який вміє працювати з текстом і актором одночасно. Серед постановок — «Бумеранг», «Чонкін», «Шулера», «Ігроки». Він пробував себе в оперних шоу на Красній площі, балетних вечорах, водевілях. Цей досвід дав йому розуміння ритму комедії, яке пізніше стало візитівкою телевізійних проектів.
Кіно прийшло природно. 2003–2004 роки — епізоди та перші помітні ролі. Але справжній прорив стався з серіалом «Моя прекрасна няня». Кирющенко виступив режисером і зіграв роль Романа. Легка, іронічна історія про няню в багатій родині зібрала величезну аудиторію по обидва боки кордону. Стиль — доброзичливий гумор без жорсткості, акцент на сімейних цінностях — став його фірмовим почерком.
Паралельно з’явилися «Хто в домі господар?», «Пригоди солдата Івана Чонкіна», «Ліквідація». У кожній роботі він знаходив баланс між розвагою та людяністю. Глядач бачив не просто актора, а людину, яка розуміє, як сміх допомагає переживати складні часи.
«Свати» та «Слуга народу»: комедія, що стала дзеркалом епохи
Роль Кирила Анатолійовича Долдонова, або просто Кирюхи, в «Сватах» зробила Кирющенка впізнаваним для мільйонів. Серіал, що стартував 2011 року, поєднав український гумор із універсальними сімейними історіями. Кирющенко з’явився в п’ятій, шостій і сьомій частинах — і кожна поява ставала подією. Його герой — трохи цинічний, але по-своєму чесний і відданий — відображав настрої багатьох.
2015 рік приніс новий виклик. Кирющенко приєднався до проекту «Слуга народу» як актор (роль Сергія Павловича) і співрежисер. Серіал, створений студією «Квартал 95», не просто розважав — він став частиною суспільного дискурсу. Сатира на владу, корупцію та надії простих людей резонувала по-особливому.
Саме під час зйомок «Слуги народу» Кирющенко отримав посвідку на проживання в Україні, а згодом — і громадянство.
Робота над проектом змінила не лише кар’єру, а й погляд на власну ідентичність. Москва для нього залишилася «філією Києва» — фраза, яку він озвучив в інтерв’ю 2025 року.
Особисте життя: родина, вибори та випробування
Кирющенко неодноразово одружувався. Перша дружина — актриса Оксана Байдаченко, донька Дар’я народилася 1988 року. Друга — Ірина Лосєва, син Василь з’явився 1994-го. 2018 року народилася молодша донька Даміана.
Родина завжди була для нього опорою. Батьки та брат поховані в Україні. Одна з дочок живе й працює в Росії, інші — в Україні. Син Василь обрав шлях, який приніс родині не лише гордість, а й важкі випробування. 2026 року російський суд заочно засудив його до довічного ув’язнення за участь у рейдах Російського добровольчого корпусу.
Ця історія — не просто сімейна драма. Вона відображає розкол, який пройшов через багато родин після 2014 та 2022 років. Батько, який десятиліттями працював у російській індустрії розваг, зробив вибір на користь України. Син — активну позицію на боці тих, хто протистоїть режиму.
Громадянський вибір та повернення до коренів
У січні 2025 року в інтерв’ю OBOZ.UA Кирющенко чітко заявив: українське громадянство він має вже п’ять років, російського паспорта позбувся напередодні повномасштабного вторгнення. Під час перших місяців війни він перебував у Києві, чотири місяці майже не виходив з дому.
«Москва — це філія Києва», — повторив він свою думку про культурні зв’язки. Він підкреслював, що ніколи не чув від Зеленського поганого слова про людей за спиною, називав його «роботягою» та «людиною доби відродження». Контакти збереглися, хоча офіційних посад режисер не обіймав.
Цей вибір — не просто бюрократична процедура. Це свідоме повернення до землі, де народився, де поховані близькі, де зараз живуть діти та онуки. У країні, яка переживає війну, такий крок вимагає не лише паперів, а й внутрішньої сили.
Бізнес, безпілотники та нові проекти
Окрім творчості, Кирющенко розвинув підприємницьку діяльність. З 2021 року він має частки в компаніях, що займаються виробництвом безпілотних літальних апаратів — «Калвер Технолоджіс», «Калвер Авіейшн», «Глефа». Також згадується співвласність у енергетичній компанії «Ел-Енерго».
Ці кроки викликали обговорення в медіа, особливо на тлі державних контрактів. Сам режисер у коментарях захищав українських розробників і відмовлявся від детальних виправдань, вважаючи атаки на себе частиною інформаційної війни.
Паралельно він продовжує знімати. 2025 року на екрани вийшов фільм «Коли ти вийдеш заміж?», а проект «Раша, гудбай» (або «Rasha, goodbye») досліджує вплив пропаганди на долі людей. Зйомки проходили в Закарпатті та Києві — чотири серії перетворилися на повнометражну стрічку.
Цікаві факти про Кирющенка
- Олексій Кирющенко отримав українське громадянство приблизно 2020 року, а російського паспорта позбувся за кілька днів до 24 лютого 2022-го — і провів перші місяці вторгнення в Києві, майже не виходячи з квартири.
- Його син Василь, 1994 року народження, став одним з ідеологів Російського добровольчого корпусу; у червні 2026 року російський суд заочно засудив його до довічного ув’язнення за участь у рейдах на прикордонні області РФ.
- У серіалі «Слуга народу» Кирющенко не лише грав роль, а й був співрежисером — робота над проектом стала поворотним моментом у його ставленні до України.
- Він має частки в компаніях з виробництва безпілотників з 2021 року та в енергетичному бізнесі; ці напрямки часто стають предметом спекуляцій у пресі.
- На 60-річчя один з колег, Євген Кошовий, подарував йому велосипед — жест, який режисер згадав з теплотою в інтерв’ю 2025 року.
- Кирющенко вважає, що «Слуга народу» не був заздалегідь спланованим політичним проектом, а виник органічно; саме він переконав Зеленського піти в політику, хоча той спочатку вагався.
- У театральній кар’єрі він ставив спектаклі на Таганці, в Театрі імені Вахтангова та навіть брав участь в оперних шоу на Красній площі — досвід, який вплинув на його телевізійний стиль.
Кожна з цих деталей малює портрет людини, яка не боїться змінюватися разом із часом і обставинами.
Спадщина та вплив на українську культуру
Комедії Кирющенка — це не просто розвага. Вони стали мостом між поколіннями та країнами. «Свати» досі переглядають родинами, цитують фрази з «Слуги народу». Його герої — живі, впізнавані, з недоліками та чеснотами — допомагають глядачеві впізнавати себе.
У часи, коли культура стала полем битви, вибір Кирющенка працювати в Україні, знімати про неї та для неї, має особливе значення. Він не просто повернувся — він залишився частиною процесу, який триває. Нові фільми, бізнес-проекти, родинні історії — усе це продовження однієї великої розповіді про людину, яка вміє сміятися навіть тоді, коли світ навколо серйозний.
Історія Олексія Кирющенка ще не завершена. Вона триває в кожному новому проекті, в кожній розмові про вибір та відповідальність. Для тих, хто тільки відкриває для себе його ім’я, це запрошення зануритися в світ, де комедія межує з драмою, а особисте — з історичним. Для тих, хто знає давно, — нагадування, що справжні митці не просто відображають реальність. Вони допомагають її переживати.
