Ярина Квасній уособлює покоління молодих українців, які поєднують глибоку повагу до культурної спадщини з готовністю захищати її зброєю. Літературознавиця за освітою, вокалістка гурту «Дичка» та організаторка фестивалю «Леся Квартиринка» спочатку підкорила мережу спонтанним акапельним виконанням старовинної народної пісні, а з грудня 2024 року служить у Першому окремому медичному батальйоні на сході країни. Її шлях — це не лише історія вірусної слави, а й свідомий вибір між сценою та фронтовою буденністю, між особистим розвитком і колективною відповідальністю.
Народжена на початку 2000-х у селі Залуква неподалік Галича на Івано-Франківщині, вона виросла в родині, де музика й освіта завжди йшли поруч. Батько — інженер-столяр, який нині також захищає країну на запорізькому напрямку, мати — педагог, а Ярина — середня з трьох дітей. Закінчивши галицьку гімназію та музичну школу, вона вступила до Києво-Могилянської академії на спеціальність «Українська мова, література і компаративістика». Саме там сформувалося її вміння поєднувати філологічну точність з емоційною силою голосу.
Сьогодні, коли мільйони переглядів «Парової машини» вже в минулому, а натомість — військовий однострій і щоденна робота з реєстрації поранених, історія Ярини Квасній набуває нового виміру. Вона нагадує, що автентичність і сміливість можуть проявлятися по-різному: у співах на сільській вулиці, у створенні творчих просторів у столиці та у щоденному виборі залишатися на позиції, де потрібна кожна пара рук.
Дитинство в Залукві: перші ноти серед полів і традицій
Село Залуква розкинулося серед м’яких прикарпатських пагорбів, де донині зберігаються давні звичаї, колядки та щедрівки. Саме тут Ярина Квасній почала вбирати мелодії, що згодом стали основою її творчості. Родина підтримувала будь-які прояви таланту: вдома часто звучало фортепіано, а мати й донька разом виконували улюблені мелодії. Батько, майстер на всі руки, прищеплював повагу до праці та відповідальності, а два брати створювали атмосферу жвавого, іноді галасливого дитинства.
У галицькій гімназії та музичній школі Ярина не просто вчилася — вона брала участь у всіх творчих заходах, виступала на шкільних концертах і районних фестивалях. Вже тоді її голос вирізнявся чистотою й щирістю, а вміння слухати старших і переймати їхні історії закладало фундамент майбутньої літературознавчої освіти. Сільське життя з його ритмом праці, свят і взаємодопомоги сформувало характер, стійкий до труднощів і відкритий до нових викликів.
Києво-Могилянська академія: філологія, що стала основою голосу
Переїзд до Києва та навчання в одному з найпрестижніших університетів України відкрили перед Яриною Квасній нові горизонти. Спеціальність «Українська мова, література і компаративістика» дала не лише знання текстів і контекстів, а й глибоке розуміння того, як народна пісня функціонує як жива пам’ять. Вона аналізувала фольклор, порівнювала варіанти, бачила, як давні мотиви оживають у сучасних інтерпретаціях.
Саме в академії вона почала активно шукати однодумців для спільних проєктів. Навчання не обмежувалося аудиторіями — Ярина брала участь у студентських ініціативах, організовувала творчі вечори. Закінчивши бакалаврат у 2022 році, вона планувала продовжити магістратуру, проте життя внесло корективи. Літературна освіта, однак, залишилася з нею назавжди: вміння чітко формулювати думки, бачити підтексти та зберігати автентичність голосу стало неоціненним як на сцені, так і пізніше — у військовій службі.
Гурт «Дичка» та «Леся Квартиринка»: народження творчої спільноти
Паралельно з навчанням Ярина Квасній стала вокалісткою гурту «Дичка», який виконує автентичну українську музику в сучасному аранжуванні. Колектив не просто співав — він досліджував першоджерела, шукав рідкісні записи, оживляв забуті мелодії. Саме з «Дичкою» Ярина виступала на фестивалях і в клубах, відчуваючи, як сцена стає місцем діалогу поколінь.
Разом із друзями вона створила у Києві творчий простір «Леся Квартиринка» — спочатку як квартирник, а згодом як повноцінний фестиваль. На сцені звучали «Пенсія», Dakh Daughters, «The ВЙО», Ziferblat та багато інших. Ярина не лише співала, а й координувала події, залучала волонтерів, збирала кошти на підтримку військових. Один із таких зборів у 2025 році приніс понад мільйон гривень для Першого окремого медичного батальйону — того самого, де вона згодом служитиме.
«Парова машина»: як одна пісня підкорила TikTok і повернула увагу до фольклору
Після чергового концерту з «Дичкою» Ярина Квасній поверталася додому. Адреналін ще вирував, і вона почала співати акапельно старовинну народну пісню «Парова машина». Подруга просто ввімкнула камеру телефону — і цей спонтанний запис у 2023 році став вірусним. За короткий час відео набрало понад 30 мільйонів переглядів, мільйони лайків і тисячі реміксів.
Пісня «Була в мене парова машина» — це класична українська жартівлива танцювальна пісня з можливим еротичним підтекстом. У ній дівчина продає парову машину, щоб найняти хороших музик, а далі лунає заклик зіграти «Коваля» — танець і метафору парування. Традиційно її виконують кілька голосів одночасно, створюючи комічний ефект через накладання рядків. Версія Ярини Квасній — чиста, щира, без зайвих ефектів — саме тому зачепила мільйони. Вона нагадала, що український фольклор може бути сучасним, живим і sexy без вульгарності.
Люди почали впізнавати її на вулицях, пропонувати колаборації, запрошувати на ефіри. Для самої Ярини це стало «щасливою випадковістю», яка дала змогу ширше розповісти про українську автентику. Вона неодноразово наголошувала, що для неї звернення до фольклору — це про свободу й ідентичність, особливо в часи, коли культура стала частиною спротиву.
Рішення служити: від невідомості до свідомого вибору
У травні 2024 року Ярина Квасній подала документи до територіального центру комплектування. Вісім місяців вона жила в невизначеності — чекала дзвінка, сумнівалася, чи потрібна вона армії. Коли на другий день після Різдва зателефонували й сказали прибути наступного дня, вона чемно доїла мамині пляцки й поїхала, нікому не сказавши. Батьки дізналися вже під час базової підготовки.
Мотивація була простою й глибокою: батько на фронті, історії ровесниць-військових, які надихали, і внутрішнє переконання, що «якщо я тут — значить, це потрібно». Вона не афішувала рішення, не шукала піару. Просто зробила крок, який для багатьох її однолітків став би переломним. Служба почалася в грудні 2024 року — і з того моменту сцену замінили на польові умови, а мікрофон — на медичну документацію.
Служба санітаркою: будні, виклики та сила колективу
У Першому окремому медичному батальйоні Ярина Квасній працює санітаркою на передовому хірургічному відділенні. Її обов’язки — зустрічати поранених, фіксувати особисті дані, документувати надану допомогу й медикаменти, координувати подальшу евакуацію. Вона не лікар, але саме від чіткості її роботи залежить, наскільки швидко боєць отримає наступний етап лікування.
Спочатку було страшно — не стільки від фізичної небезпеки, скільки від невідомості. З часом прийшло розуміння: найважливіше — команда. «Можна бути за 100–200 кілометрів від лінії фронту з людьми, які тобі не близькі по духу, і воно буде в рази важче, ніж за 15–20 кілометрів від лінії бойового зіткнення, але з людьми, з якими тобі хоча б весело», — ділиться вона. Гумор, взаємопідтримка, спільні ритуали стають рятувальним кругом.
Війна для неї стала «буденною» — не в сенсі знецінення, а в сенсі адаптації. Немає часу на паралізуючий страх, є завдання: бігти назустріч наступному пораненому. Вона зустріла багатьох «сестер» — дівчат, які так само обрали цей шлях. У транспорті, де порівну хлопців і дівчат, з’явилося відчуття: «Фух, я не скажена, я не здуріла».
Цікаві факти про шлях Ярини Квасній
- Народилася на початку 2000-х у селі Залуква Івано-Франківської області в родині, де батько — інженер-столяр, а мати — педагог; має двох братів і грає на фортепіано разом із мамою.
- Закінчила бакалаврат Києво-Могилянської академії за спеціальністю «Українська мова, література і компаративістика» у 2022 році та планує продовжити навчання після служби, можливо, на мистецькому факультеті.
- Спонтанне акапельне відео «Парової машини», зняте дорогою з фестивалю, набрало понад 30 мільйонів переглядів у TikTok і запустило хвилю реміксів та переспівів.
- Організувала творчий простір і фестиваль «Леся Квартиринка», де виступали Dakh Daughters, Ziferblat та інші; один зі зборів приніс понад 1,3 мільйона гривень для її майбутнього батальйону.
- Подала документи до ТЦК у травні 2024 року, чекала вісім місяців і була мобілізована в грудні; батьки дізналися про службу вже після початку підготовки.
- Служить санітаркою в Першому окремому медичному батальйоні, займається реєстрацією поранених та координацією евакуації; отримувала відпустку для проведення фестивалю, де вперше виступив гурт з Естонії.
- Мріє створити неподалік рідного села творчу резиденцію для митців і мисткинь та залишатися живою, щоб втілювати як маленькі, так і масштабні плани.
Культурний слід і мрії про майбутнє
Історія Ярини Квасній — це живий приклад того, як особиста творчість і громадянська позиція переплітаються в часи війни. Її голос, що колись лунала з галицького села в цифровий простір, тепер звучить інакше — у розмовах із побратимами, у документах, що рятують життя, у фестивалях, які вона все ще встигає проводити навіть у військовому однострої. Вона не відмовилася від музики повністю — гурт «Дичка» призупинив діяльність, але ідея творчості як опори залишається.
У лютому 2026 року в інтерв’ю вона говорила про необхідність «сильно відпахати», щоб хоч трохи приглушити страх смерті, і про те, що служба — це насамперед про людей навколо. Її мрії прості й водночас грандіозні: вижити, продовжити освіту, створити резиденцію для митців біля рідного села, допомагати розбудовувати культурні зв’язки, зокрема з Естонією.
Шлях Ярини Квасній триває. Кожного дня вона робить те, що вміє найкраще: зберігає людяність там, де її легко втратити, і нагадує, що українська пісня, українська освіченість і українська мужність — це не окремі явища, а одна нерозривна тканина, з якої тчеться наше майбутнє.
