Антоніна Петрівна Матвієнко, відома шанувальникам як Тоня Матвієнко, народилася 12 квітня 1981 року в Києві в родині, де кожна нота ставала частиною життя. Дочка легендарної народної артистки Ніни Матвієнко та художника Петра Гончара, вона з перших років ввібрала в себе неповторний тембр голосу матері та глибоку повагу до української пісенної традиції. Її шлях — це не просто продовження сімейної справи, а власна історія про силу, ніжність і стійкість у найскладніші часи.
Сьогодні Тоня — Заслужена артистка України, солістка з унікальним народним сопрано, яка успішно поєднує фольклор із сучасними аранжуваннями. Вона брала участь у «Голосі країни», випускала хіти, що торкають серце мільйонів, і перетворила благодійність на невіддільну частину творчості. У 2025 році її великий сольний концерт у Жовтневому палаці став справжнім актом пам’яті та надії, а нагорода «Патріот України» підкреслила визнання суспільством її внеску в підтримку ЗСУ та збереження національної культури.
Її голос має особливу властивість — він одночасно заспокоює й надихає, нагадуючи про коріння й водночас просякнутий сучасною енергією. У часи випробувань Тоня Матвієнко довела: справжня спадщина — це не лише пісні, а й дії, які об’єднують людей навколо спільних цінностей.
Ранні роки та атмосфера, що сформувала артистку
Дитинство Тоні пройшло в оселі, де репетиції матері ставали найприроднішою колисковою. Ніна Матвієнко — ікона українського фольклору, чиї пісні «Квітка-душа» та «Чарівна скрипка» досі звучать як гімн національної душі — передала доньці не тільки генетичний дар голосу, а й розуміння, що пісня — це спосіб розмовляти з цілим народом. Батько, Петро Гончар, син відомого етнографа й скульптора Івана Гончара, додав до родинної атмосфери художній погляд на світ, вміння бачити красу в деталях.
Уже в десять років, 1991-го, Тоня вперше вийшла на велику сцену під час гастролей матері в Сполучених Штатах. Маленька дівчинка з чистим, ще не сформованим повністю голосом зачарувала публіку щирістю. Наступного року вона співала Гімн України на Майдані Незалежності — момент, який назавжди пов’язав її ім’я з історією нової України. Ці ранні виступи не були просто дитячими забавами: вони заклали фундамент розуміння сцени як місця, де народжується єдність.
Освіта, перші кроки та пошук власного голосу
1999 року Антоніна закінчила Київську спеціальну музичну школу-інтернат імені Миколи Лисенка за спеціальністю «хорове диригування». Дисципліна хору навчила її чути не лише власний голос, а й гармонію цілого колективу — навичка, яка пізніше стала в пригоді під час роботи з оркестрами. Потім вона здобула дві вищі освіти в Київському національному університеті культури і мистецтв: спочатку менеджмент зв’язків з громадськістю, а 2010 року — вокалістку народного співу.
Перші професійні кроки виявилися далекими від романтики великої сцени. Тоня працювала співачкою в художній галереї, пізніше — піар-менеджеркою. Цей досвід навчив її цінувати кожну можливість і не боятися чорнової роботи. 2002 року вона стала дипломанткою Першого всеукраїнського конкурсу естрадного співу в дуеті з Катериною Герасимовою — перше серйозне визнання.
Професійний прорив: камерата, «Голос країни» та власний шлях
2006 року доля зробила символічний поворот. Після прослуховування в Національному ансамблі солістів «Київська камерата» керівник Валерій Матюхін пожартував: «Матвієнко звільнена — Антоніна прийнята». Тоня зайняла місце матері в оркестрі, де та колись співала. Це стало не лише професійним стартом, а й глибоким емоційним досвідом — вона несла далі традицію, не копіюючи, а розвиваючи її своїм тембром.
2007 року вийшов перший сингл «Чи не метелиця лугом стелиться». Голос Тоні — теплий, оксамитовий, з характерною народною вібрацією — одразу привернув увагу. 2011 року участь у першому сезоні шоу «Голос країни» стала справжнім випробуванням і тріумфом. Не пройшовши «наосліп», вона отримала другий шанс від Костянтина Меладзе, потрапила до команди Руслани й посіла друге місце у фіналі. Журі, зокрема Олександр Пономарьов, відзначило: після Ніни Матвієнко такий тембр — рідкісне явище.
2013 року разом з матір’ю Тоня випустила альбом «Нове та найкраще». Спільна робота стала не просто записом пісень, а розмовою двох поколінь. 2016-го вона брала участь у півфіналі національного відбору на «Євробачення». Кожен етап кар’єри демонстрував: Тоня не просто «донька легенди», а самостійна артистка з власним баченням.
Особисте життя: материнство, втрати та сила любові
Особисте життя Тоні — це історія про ранню дорослість і глибокі почуття. 1998 року, у сімнадцять, вона народила першу доньку Уляну. Шлюб тривав десять років і завершився розлученням. Донька виросла самостійною — сьогодні Уляна веде кулінарний YouTube-канал, живе своїм життям.
2011 року на зйомках «Голосу країни» доля звела Тоню з Арсеном Мірзояном. Спочатку — дружба, потім — кохання, яке переросло в стосунки. 2016 року народилася друга донька — Ніна, названа на честь бабусі. 2017-го пара узаконила шлюб. Сім’я пережила кризи: після народження Ніни та особливо після смерті Ніни Матвієнко 8 жовтня 2023 року. Тоня згадувала, як закривалася в собі, а Арсен не одразу знайшов спосіб підтримати. Проте любов і взаєморозуміння перемогли. Сьогодні вони разом уже понад вісім років, виховують доньку й продовжують спільні проєкти.
Творчість і благодійність у часи війни: музика як зброя світла
Після повномасштабного вторгнення 2022 року творчість Тоні набула нового сенсу. Музика стала не лише мистецтвом, а й інструментом підтримки. Разом з Арсеном Мірзояном вони організовують благодійні аукціони на концертах, передають автівки, дрони та техніку військовим. Є традиційна рубрика допомоги — «Пташка від Тоні». 2025 року європейський тур приніс понад три мільйони гривень на потреби ЗСУ та протезування воїнів.
23 лютого 2025 року в Жовтневому палаці відбувся перший великий сольний концерт Тоні Матвієнко. Зал плакав і сміявся, слухаючи посвяту матері «Сік землі» та нову пісню «Ліхтарики». Під час виступу їй вручили почесну відзнаку «Патріот України» — визнання за мужність, виступи перед військовими та активну підтримку захисників. Арсен презентував ексклюзивний трек і провів аукціон. Це був вечір не лише музики, а й єдності.
У 2024–2026 роках Тоня активно випускає нові сингли: «Така як є», «Чарівна скрипка», «Ой, летіли дикі гуси», «Ліхтарики», «Блискавка», «Злива і полум’я», «Містами», «не край». Кожен реліз — це нова грань її таланту. Вона експериментує з реміксами «Кульбаб», співпрацює з іншими артистами, але ніколи не втрачає народного коріння.
Вокальна майстерність та культурне значення
Голос Тоні Матвієнко — це рідкісне поєднання народного сопрано з сучасною емоційною глибиною. Вона виконує складні класичні твори, народні пісні та авторські композиції з однаковою щирістю. Її манера — не просто спів, а розповідь, де кожна інтонація несе історію. У часи, коли українська культура піддається атакам, такі голоси стають берегинями ідентичності.
Тоня не копіює матір — вона розвиває традицію, додаючи власний досвід болю, радості та стійкості. Її концерти в Україні та за кордоном нагадують: навіть у найтемніші ночі пісня може запалити ліхтарики надії.
Цікаві факти про Тоню Матвієнко
Перший виступ у десять років на гастролях матері в США став не просто дебютом — він показав, що талант передається не лише генетично, а й через атмосферу любові до пісні.
Символічний жарт на прослуховуванні в «Київській камераті» 2006 року назавжди увійшов в історію української музики як доказ, що спадкоємність може бути ніжною й гуманною.
Друге місце у «Голосі країни» 2011 року Тоня здобула, попри невдачу на «сліпих прослуховуваннях». Це навчає: іноді доля дає другий шанс тим, хто не здається.
Донька Ніна народилася 2016 року й отримала прізвище Матвієнко — символічний акт продовження жіночої лінії роду.
«Патріот України» — нагороду, отриману 2024 року, Тоня сприйняла як обов’язок і надалі підтримувати тих, хто захищає країну.
Благодійний європейський тур 2025 року за два тижні дав 19 концертів і зібрав мільйони гривень — приклад того, як мистецтво перетворюється на реальну допомогу.
Нові релізи 2024–2026 — «Ліхтарики», «Блискавка», «Містами» — демонструють, що Тоня не зупиняється на досягнутому й продовжує дарувати слухачам свіжу музику, сповнену світла.
Родинна підтримка після втрати матері 2023 року допомогла Тоні знайти сили не лише для себе, а й для тисяч людей, які приходять на її концерти по надію.
Кожен новий виступ Тоні Матвієнко — це нагадування, що українська пісня жива, сильна й здатна лікувати навіть найглибші рани. Її голос продовжує лунати там, де потрібна надія, а дії — там, де потрібна допомога. Історія Антоніни Петрівни Матвієнко ще далека від завершення — вона пише її щодня новою нотою, новим ліхтариком у спільному небі України.
