Андрій Вікторович Кузьменко, відомий цілій країні як Кузьма Скрябін, пішов з життя 2 лютого 2015 року. Йому було 46 років. Трагедія сталася рано вранці на 86-му кілометрі траси Н-23 Кривий Ріг — Кропивницький біля села Лозуватка на Дніпропетровщині. Лідер гурту «Скрябін» повертався з концерту до Києва на власному позашляховику Toyota Sequoia і зіткнувся з молоковозом ГАЗ-53. Удар виявився смертельним — музикант загинув на місці.
Ця подія сталася лише за кілька годин після того, як гурт відзначив 25-річчя на сцені Палацу молоді та студентів у Кривому Розі. Концерт пройшов з аншлагом, Кузьма давав інтерв’ю, жартував і планував нові проєкти. Раптом усе обірвалося. Офіційна версія — дорожньо-транспортна пригода. Час події в різних джерелах коливається між 6:54 і 8:20, але суть залишається незмінною: країна втратила одного з найщиріших і найяскравіших артистів свого часу.
Скрябін був більше ніж співаком. Він писав книги, вів телепередачі, знімався в кіно, підтримував військових ще до повномасштабної війни і завжди говорив те, що думав. Його пісні супроводжували українців від 90-х до 2010-х — від панківського драйву ранніх альбомів до ніжних і філософських пізніших хітів. Смерть Кузьми стала особистою втратою для мільйонів людей, які росли під його музику.
Шлях від Самбора до національної ікони
Андрій Кузьменко народився 17 серпня 1968 року в Самборі на Львівщині. Єдина дитина в сім’ї: мати — викладачка музики та етнографиня Ольга Михайлівна, батько — інженер Віктор Кузьмич. Хлопець закінчив медичний університет у Львові, працював лікарем-стоматологом, але серце належало музиці. Ще в школі він захоплювався The Beatles, Depeche Mode та панком. У 1989 році разом з друзями створив гурт «Скрябін» — спочатку в Новояворівську, потім у Львові.
Перші альбоми «Мова риб», «Птахи», «Казки» звучали сміливо й експериментально. Проривом став диск «Натура» 2003 року з хітом «Спи собі сама» — піснею, яку співала вся країна. Далі — «Танго», «Гламур», «Про любов?», «Моя еволюція», «Радіо Любов», «Добряк», «25». Стиль еволюціонував від жорсткого року до мелодійного поп-року з філософським підтекстом. Кузьма не боявся змінюватися і не соромився говорити про політику, кохання, війну та людські слабкості.
Він вів телепроєкти «Шанс», «Шиканемо», «Дача», написав книги «Я, Побєда і Берлін» та «Я, Паштєт і армія», знімався в кіно. Його щирість і прямота приваблювали людей. Кузьма підтримував Євромайдан, допомагав військовим ще з 2014 року — возив форму, техніку, відвідував поранених. У 2020 році йому посмертно присвоїли звання Героя України.
Остання ніч і фатальна дорога
1 лютого 2015 року в Кривому Розі відбувся ювілейний концерт. Гурт відіграв два з половиною години, публіка не відпускала зі сцени. Після виступу Кузьма спілкувався з журналістами, дякував фанатам. Близько третьої ночі колектив вирушив до Києва: Кузьма — на своєму Toyota Sequoia, решта — на мікроавтобусі. Він поспішав, бо планував важливі справи в столиці.
Рано вранці 2 лютого на слизькій від ожеледі трасі позашляховик виїхав на зустрічну смугу і врізався в бік цистерни молоковоза ГАЗ-53. Удар був настільки сильним, що Toyota розвернуло на 90 градусів, а у вантажівки відірвало задній міст. Андрій Кузьменко загинув миттєво від травм. Пасажирка його авто та пасажирка молоковоза отримали поранення й були госпіталізовані в Кривий Ріг. Водій вантажівки не постраждав.
Швидкість Toyota за даними ДАІ сягала близько 160 км/год, хоча на тому відрізку дороги це було вкрай небезпечно. Очевидці згадували ожеледь і складний поворот. Час події фіксували по-різному: виклик швидкої — о 6:54, за словами техніка гурту — близько 7:00, за офіційними даними МВС — близько 8:20. Ці розбіжності досі обговорюють.
Версії події та суспільні роздуми
Офіційно слідство кваліфікувало трагедію як дорожньо-транспортну пригоду. Немає судових рішень про навмисні дії. Водночас у суспільстві звучали й інші думки. Деякі публічні особи та журналістські розслідування згадували можливі невідповідності, свідків, які говорили про ще один автомобіль на місці події, або про те, що Кузьма міг уникнути зіткнення. Однак жодна з альтернативних версій не отримала офіційного підтвердження. Більшість джерел сходяться на тому, що це була трагічна випадковість на слизькій дорозі.
Прощання, яке об’єднало країну
Поховали Андрія Кузьменка на Брюховицькому кладовищі у Львові. На прощання прийшли тисячі людей — фанати, колеги, звичайні українці. Квіти, сльози, пісні під гітару. У Києві, Львові, інших містах проходили стихійні акції пам’яті. Гурт «Скрябін» на кілька місяців припинив концерти, а потім продовжив виступати — спочатку з архівними записами голосу Кузьми, згодом — з новими матеріалами.
Спадщина, яка не зникає
Через одинадцять років після загибелі пісні Скрябіна звучать на радіо, у плейлистах і на концертах. Гурт випускає нові кліпи з архівними кадрами. Дружина Світлана Бабійчук заснувала благодійний фонд його імені, який допомагає військовим. Щороку проводять фестивалі «Шампанські очі» у Львові, квартирники та триб’ют-концерти по всій Україні. У 2024 році вийшов фільм «Я, „Побєда“ і Берлін» за однойменною повістю Кузьми — зірки української сцени заспівали його пісні, стрічка зібрала десятки мільйонів гривень.
Пам’ятники встановлено в Луцьку, Коростишеві та інших містах. У 2015 році Кузьму посмертно нагородили орденом «За заслуги» I ступеня, у 2020-му — званням Героя України. Його тексти й музика допомагають українцям переживати важкі часи — від Майдану до сьогодення.
Цікаві факти про Андрія Кузьменка (Кузьму Скрябіна)
- Кузьма закінчив Львівський національний медичний університет за спеціальністю «стоматологія» і навіть недовго працював лікарем, перш ніж повністю присвятити себе музиці.
- Перший альбом гурту «Скрябін» «Чуєш біль» записали ще в 1989 році на саморобній студії — він так і не вийшов офіційно, але став легендою серед фанатів.
- Пісня «Спи собі сама» з альбому «Натура» 2003 року стала одним із найбільших хітів української музики — її знають навіть ті, хто рідко слухає українське.
- Кузьма написав дві книги: «Я, Побєда і Берлін» (2006) та «Я, Паштєт і армія» (2014) — обидві з елементами автобіографії та гумору.
- Він вільно володів чотирма мовами: українською, російською, польською та англійською — це допомагало в міжнародних проєктах і спілкуванні з фанатами.
- У 2014–2015 роках Кузьма активно допомагав українській армії: возив спорядження, техніку та відвідував поранених у лікарнях.
- Після його смерті дружина створила фонд, який і досі працює — підтримує волонтерські ініціативи та військових.
Андрій Кузьменко не ставив собі за мету бути «іконою». Він просто робив те, що любив, — писав чесні пісні, жартував і говорив правду. 2 лютого 2015 року Україна втратила не просто музиканта. Вона втратила людину, яка вміла бути поруч навіть через динаміки.
Його голос досі лунає. У плейлистах, на концертах, у пам’яті тих, хто ріс під «Скрябін». І це, мабуть, найкращий доказ того, що справжня музика не вмирає.
