Вадим Яценко народився 19 квітня 1994 року в селі Потік Обухівського району на Київщині. Сьогодні він очолює Національний заслужений академічний український народний хор імені Григорія Верьовки — один із найстаріших і найавторитетніших колективів країни. Його шлях поєднує класичну академічну школу, сміливі експерименти з аранжуваннями та щиру відданість українській пісні, яка завдяки йому зазвучала по-новому для мільйонів людей.
Яценко — доктор мистецтва, автор дослідження про хоровий цикл «Майдан — 2014» Валентина Сильвестрова. У 2025 році Президент України Володимир Зеленський присвоїв йому звання Заслуженого артиста України. А в червні 2026-го він прийняв ключову посаду генерального директора — художнього керівника Національного хору Верьовки, продовживши традиції та задавши нові вектори розвитку.
За лічені місяці 2025 року Вадим Яценко та хор «Гомін» не просто стали популярними — вони змінили уявлення про те, якою може бути хорова музика в епоху цифрових платформ.
Дитинство в селі Потік: музика як порятунок і покликання
Село Потік — звичайне українське село з полями, садами та місцевою школою. Тут у родині, де ніхто не був професійним музикантом, народився майбутній диригент. Мама Світлана працювала бухгалтером, батько займався господарством. Проте бабуся та мама співали в сільському хорі — саме там маленький Вадим уперше відчув, як кілька голосів можуть злитися в щось більше, ніж просто звук.
У дев’ять років хлопець вступив до Київського державного музичного ліцею імені Миколи Лисенка. Це означало розлуку з домом, життя в інтернаті та перші серйозні випробування. Він скучив за рідними, навіть ліпив з пластиліну модель батьківського будинку. Музика стала тим якорем, який допомагав триматися. У ліцеї Вадим отримав міцну базу сольфеджіо, хорового співу та загальної музичної культури — фундамент, на якому згодом виросла вся його кар’єра.
Освіта та науковий пошук: від конкурсів до докторської роботи
Після ліцею шлях проліг до Національної музичної академії України імені Петра Чайковського на факультет хорового диригування. Спочатку Вадим навчався в класі Віктора Петриченка, а після його смерті — у професора, народного артиста України Євгена Савчука. Академія дала не лише техніку жесту та дихання з хором, а й глибоке розуміння партитури як живої драматургії.
У 2016 році Яценко став лауреатом другої премії VI Всеукраїнського конкурсу хорових диригентів. На конкурсі він диригував твори Бориса Лятошинського, Євгена Станковича та Сергія Рахманінова — складний репертуар, який одразу показав зрілість молодого музиканта.
Паралельно з практикою Вадим займався наукою. Він захистив творчий мистецький проект «“Майдан — 2014” Валентина Сильвестрова: поетика композиції» на здобуття ступеня доктора мистецтва. Дослідження присвячене жанрово-стильовим параметрам монументального хорового циклу Сильвестрова. Яценко аналізував, як композитор досягає художньої цілісності через медитативний стиль, особливу роботу з текстом і «фрескову» монументальність. Сам цикл він виконав зі своїм камерним хором — це був не просто теоретичний аналіз, а жива творча практика.
Львівська опера: шлях до посади головного хормейстера
У 2018 році Вадима запросив до Львова Василь Вовкун — тодішній директор та художній керівник Львівської національної опери. Яценко став хормейстером театру і одразу заснував камерний хор LvivOpera Chamber Choir. Уже в 2020-му він виконував обов’язки головного хормейстера, а з грудня 2021 року офіційно очолив хоровий колектив опери.
За роки роботи у Львові Вадим Яценко виступив хормейстером-постановником у багатьох знакових спектаклях: «Дон Жуан» Моцарта (2018), «Турандот» Пуччіні (2020), «Лис Микита» Івана Небесного (2020), «Страшна помста» Євгена Станковича (2022), «Діалоги кармеліток» Франсіса Пуленка (2024), «Золотий обруч» Бориса Лятошинського (2025) та інших. Він також керував хоровими сценами в сучасних балетах — «Пізнай себе» на музику Дмитра Данова, «Тіні забутих предків» Івана Небесного, «Соляріс» Олега Родіна.
Кожен проєкт — це не просто технічна робота з хором. Яценко прагне, щоб хор став повноцінним драматичним персонажем, а не фоном. Його підхід поєднує академічну точність із живою емоційністю, що особливо цінно в сучасних постановках.
Хор «Гомін»: від камерного колективу до національного феномену
У серпні 2023 року Вадим Яценко очолив Львівський муніципальний хор «Гомін» при Львівському органному залі. Колективу вже було понад тридцять років, але саме з приходом нового художнього керівника почалася нова глава. Яценко оновив склад — додав жіночі голоси, ввів свіжі програми та активну роботу в соціальних мережах.
Справжній прорив стався влітку 2025 року. Відео, в якому хор виконав джазову аранжування пісні Степана Гіги «Цей сон», за лічені дні набрало понад сім мільйонів переглядів у TikTok. Квитки на концерти розкуповували за години, а турне Україною перетворилося на справжній культурний івент. Концерти часто поєднувалися з благодійними аукціонами та збором коштів на потреби Збройних Сил України — загальна сума пожертв сягнула майже чотирьох мільйонів гривень.
Яценко не просто «осучаснив» хор. Він показав, що традиційна хорова культура може бути сучасною, емоційною та близькою молоді, не втрачаючи при цьому глибини. Багато інших колективів після цього теж почали активніше працювати в соцмережах — успіх «Гоміну» підняв усю українську хорову культуру.
Особисте життя: сім’я, відповідальність та виклики війни
Вадим одружений зі співачкою Анастасією Рябошапкою. Вони познайомилися ще в школі, разом закінчили консерваторію. У серпні 2025 року пара відзначила десяту річницю шлюбу. У них росте син Максим, народжений 2018 року. Родина живе у Львові в орендованій квартирі — власного житла поки немає.
Яценко має офіційну бронь від мобілізації як працівник критичної інфраструктури — Львівської національної опери. Батько Вадима у 2024 році отримав повістку і служить у Збройних Силах України. Попри всі труднощі, родина тримається разом, а музика залишається головною силою, яка допомагає зберігати внутрішню рівновагу.
Раптова популярність змінила життя. Інтерв’ю, турові графіки, тисячі повідомлень у соцмережах — усе це вимагає нових навичок. Проте Яценко залишається відвертим: він не планує великої сольної кар’єри як співак, а бачить своє покликання саме в роботі з колективом і популяризації української хорової музики.
Цікаві факти про Вадима Яценка
- У дев’ять років Вадим пішов до музичного ліцею в Києві та жив в інтернаті, далеко від рідного села Потік — саме там сформувалася його стійкість і дисципліна.
- Дисертацію про хоровий цикл Валентина Сильвестрова «Майдан — 2014» він захистив як творчий проект і виконав твір зі своїм камерним хором у Львові.
- У 2018 році на шоу «Голос країни» Яценко виконав «Гуцулку Ксеню» в авторській аранжуванні — жоден суддя не повернувся, але через сім років його хор став вірусним.
- Відео хору «Гомін» з піснею «Цей сон» у джазовій обробці набрало понад сім мільйонів переглядів у TikTok за лічені дні влітку 2025 року.
- Яценко має бронь від мобілізації завдяки роботі в Львівській опері як працівник критичної інфраструктури.
- У планах диригента — масштабний проект запису повного зібрання хорових творів Миколи Леонтовича та розвиток нових форматів співпраці з сучасними композиторами.
Нові горизонти: Національний хор імені Верьовки
29 червня 2026 року Вадим Яценко став генеральним директором — художнім керівником Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки. Це один із найвідоміших і найшанованіших колективів України з багаторічною історією.
Для Яценка це не просто нова посада, а відповідальність за розвиток національної хорової традиції на найвищому рівні. Він планує розширювати географію гастролей, створювати сучасні концертні програми, залучати молодь та зберігати баланс між класичним репертуаром і сміливими експериментами.
Перші кроки вже зроблено: колектив активно готується до нових проєктів, а сам Яценко продовжує поєднувати глибоку академічну підготовку з відкритим, щирим ставленням до музики та слухача. Його історія — це приклад того, як один талановитий і наполегливий музикант може вплинути на цілу культурну сферу, зробивши хоровий спів знову живим, актуальним і по-справжньому народним.
Сьогодні Вадим Яценко — це не лише ім’я на афіші. Це символ нової хвилі української музичної культури, де традиція зустрічається з сучасністю, а талант і праця дають результати, які чують і відчувають мільйони.
