Вадим Буряковський уособлює шлях справжнього київського self-made man — людини, яка в хаосі 90-х пройшла від прилавка м’ясника на Голосіївському ринку до створення виробництва комунальної техніки, що досі допомагає українським містам. Його історія наповнена крутими поворотами: імпорт відеокасет, банківські схеми, організація концертів зірок і водночас «стрілки» в Теремках, де доводилося приїжджати озброєним. Сьогодні, у 63 роки, він керує відновленим виробництвом снігоочисних машин та сміттєвозів разом із партнером, залишаючись в Україні навіть у найскладніші часи.
Шлюб із Олею Поляковою, що триває вже понад двадцять років, став для багатьох прикладом того, як різниця у віці майже в два десятиліття не заважає глибокій взаємній підтримці. Він вклав мільйони в її ранню кар’єру — пісні, кліпи, костюми, знайомства з композиторами, — а коли його бізнес зазнав удару, саме вона стала головною опорою родини. Їхні дві доньки — Марія та Аліса — ростуть у будинку з міні-фермою під Києвом, де кози та сироваріння Олі створюють атмосферу тепла, якої так бракувало в буремні роки.
У 2026 році після відвертих інтерв’ю Дмитру Гордону та на каналі «Менора» Буряковський несподівано став публічною фігурою. Він розповів про єврейське коріння, свідоме обрізання у зрілому віці, кризи в шлюбі через гастролі дружини та навіть про те, як одного разу «врізав» у стіну людину, яка образила родину. За цими історіями — не просто скандал, а ціла філософія людини, яка вважає: щастя вартує кожної секунди, а справжня ідентичність приходить не з народження, а з вибору.
Дитинство та юність: загартування на київських вулицях
Вадим Семенович Буряковський народився 29 червня 1962 року в Києві, в Голосіївському районі, у звичайній радянській сім’ї з єврейським корінням. Батько працював водієм, мати — медпрацівницею. Життя було типовим для того часу: школа, двір, перші конфлікти. Після восьмого класу його відрахували через сутичку з «авторитетними» однолітками. Двері звичайної освіти зачинилися, зате відчинилися двері реального життя.
Він влаштувався м’ясником на Голосіївському ринку — місце, де швидко вчилися рахувати гроші, розуміти людей і виживати в умовах дефіциту. Паралельно закінчив ПТУ за спеціальністю автослюсаря. Служба в армії в Чернівцях, у топографічних військах, стала справжнім університетом мужності: водіння техніки, дисципліна, вміння діяти в складних умовах. Багато хто з ровесників згадує ті роки як втрачені, а Буряковський — як час, що загартував характер міцніше за будь-які лекції.
Саме тоді сформувалася головна риса — здатність знаходити вихід там, де інші бачать лише стіну. Киянин до мозку кісток, він умів домовлятися, жартувати і тримати слово. Ці якості пізніше допомогли йому вибудувати не просто бізнес, а цілу систему стосунків у світі, де правила писалися на ходу.
Бізнес-шлях: від кооперативу «Меркурій» до заводу комунальної техніки
Початок 90-х став для Буряковського справжнім випробуванням і водночас можливістю. Разом із партнерами він створив кооператив «Меркурій», який займався імпортом відеокасет та відеомагнітофонів із Польщі. У часи, коли державна економіка руйнувалася, а гіперінфляція з’їдала зарплати, такі кооперативи стали першими острівцями приватної ініціативи. Друга дружина — громадянка Австралії — допомогла легально працювати з валютою, що було величезною перевагою.
Шлях пролягав через банківські схеми, обмінні пункти, кредитування. Буряковський організовував концерти через «Інтерконцерт» — зокрема виступи Алли Пугачової в Києві. Він позичав гроші Філіпу Кіркорову, знав Ігоря Коломойського та інших гравців того часу. У Теремках доводилося брати участь у «стрілках» — приїжджати озброєним, щоб захистити свій бізнес. Усе закінчувалося мирно, але напруга була шаленою. До кінця десятиліття він уже входив до кола найбагатших людей Києва.
Пізніше фокус змістився на промисловість. Буряковський став співвласником заводу, що виробляє комунальну техніку для міст: снігоочисні машини, сміттєвози та спеціалізоване обладнання. Підприємство пережило кризу 2020-х, коли завод стояв і тягнув кошти. Повномасштабне вторгнення завдало нових ударів, але разом із партнером виробництво відновили. Сьогодні техніка з його підприємств допомагає розчищати вулиці українських міст навіть у складні періоди.
| Період | Діяльність | Ключові події та результати |
|---|---|---|
| 1990-ті | Кооператив «Меркурій», імпорт, фінанси, концерти | Став одним із найбагатших киян попри правовий вакуум та «стрілки» |
| 2000-ті — 2010-ті | Інвестиції в шоу-бізнес, придбання заводу комунальної техніки | Фінансування кар’єри Олі Полякової, створення стабільного промислового активу |
| 2020-ті — 2026 | Відновлення виробництва з партнером, «вільний стрілець» | Завод постраждав під час війни, але відновив роботу; техніка допомагає містам |
Дані з YouControl та публічних інтерв’ю підприємця.
Особисте життя: три шлюби та доленосна зустріч з Олею Поляковою
Буряковський тричі одружувався. Перший шлюб — ще з шкільних часів, за його словами, «за розрахунком». Другий — із громадянкою Австралії, яка допомогла в бізнесі з валютою. Третій — із Олею Поляковою — став головним і, здається, остаточним.
Зустріч відбулася на початку 2000-х, точніше в 2002 році, на його 40-річному дні народження. Святкування проходило на кораблі біля Золотих воріт. Олю запросили виступити під фонограму. Вона спочатку відмовилася, вважаючи захід благодійним, але Вадим переконав компліментами та гідним гонораром. Спочатку була дружба — він навіть намагався познайомити її зі своїм другом. Проте почуття виявилися сильнішими. На той момент Буряковський перебував у третьому шлюбі. Він чесно поговорив із дружиною, наступного дня приїхав до Олі «за двадцять хвилин» і почав нове життя.
Пропозиція руки та серця сталася одного ранку на кухні: шампанське, ікра, кільце в п’ять карат, куплене по дорозі в ломбарді. Він став на коліно: «Сьогодні ми наречений і наречена». Весілля 2004 року пройшло в стилі «Едемського саду» — торт у формі яблука, дерева спокуси, сукня Олі персикового кольору. Різниця у віці — близько 17 років — не стала перешкодою. Друзі попереджали Вадима, що молода дружина може його кинути. Він відповідав: «Щастя вартує кожної секунди».
Шлюб з різницею у віці: виклики, кризи та непохитна підтримка
Понад двадцять років спільного життя — це не лише романтика. Оля — емоційна, займалася боксом, іноді «може і врізати». Вони сварилися, особливо через довгі розлуки під час її гастролей. Проте Вадим завжди підкреслює: якщо вона потягнеться до молодших — скаже йому сама. Довіра в їхній парі особлива.
Він став для неї «фундаментом» і «дубом, навколо якого в’ється лоза Олі». Коли його бізнес зазнав кризи і гроші скінчилися, саме Полякова взяла на себе роль головної годувальниці. Він пишається цим: «Вона піднялася сама». У 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення, він залишився в Україні, а Оля з дітьми виїхала. Це тільки зміцнило родину.
Доньки — Марія (2005) та Аліса (2011) — стали головним сенсом. Коли старшу забрали з пологового, «в домі одразу стало тепло». Марія вийшла заміж за американця Едена Пассареллі, сина з релігійної єврейської родини. Вадим спочатку сумнівався, але швидко прийняв зятя: «Симпатичний хлопець, доросла сама вирішує». Молодша Аліса обожнює тата — носить футболки з його фото.
Він обіцяв: у разі розлучення все майно залишиться Олі та дітям. Це не просто слова — це принцип людини, яка цінує родину понад усе.
Сучасний етап: інтерв’ю, єврейська ідентичність та життя в Україні
У березні 2026 року Буряковський дав довге інтерв’ю Дмитру Гордону. Говорив російською, що викликало дискусію. Розповів про минуле, бійки в шлюбі, критикував деяких російських зірок, які підтримують агресію, називаючи їх «проститутками». Окремо дістався Маші Єфросиніній та її чоловіку Тимуру Хромаєву — за «мажорство» та занедбаний будинок у Лісниках. Оля публічно не погодилася з чоловіком, вибачилася перед подругою і наголосила: для неї Маша та Тимур — приклад міцних стосунків.
Ще одне важливе зізнання прозвучало в інтерв’ю на каналі «Менора». Вадим розповів, що свідомо пройшов обряд обрізання у синагозі вже після 50 років — виконав обіцянку, дану раввіну. Після процедури відчув внутрішні зміни та захист Всевишнього. Він пишається єврейським корінням і вважає важливим передавати традиції. Донька Марія, за його словами, може сама вирішити, чи приймати юдаїзм.
Сьогодні Буряковський — «вільний стрілець». Займається тим, що подобається, тримає «військову таємницю» щодо точних доходів. Не веде активних соцмереж, рідко з’являється публічно. Нещодавно донька опублікувала фото, де він без фірмової шапки — і багато хто здивувався, наскільки він змінився. Але суть залишилася тією ж: стійкий, харизматичний киянин, який вміє сміятися над життям і цінувати кожну мить.
Цікаві факти про Вадима Буряковського
- Від м’ясника до мільйонера. Почав з прилавка на Голосіївському ринку після відрахування зі школи, а вже наприкінці 90-х входив до кола найбагатших людей Києва.
- Обрізання у 50+. Свідомо виконав обряд у синагозі, щоб підтвердити єврейську ідентичність, і відчув після цього духовний захист.
- Мільйони в кар’єру дружини. Інвестував значні кошти в пісні, кліпи та костюми Олі Полякової, переконав Валерія Меладзе писати для неї — і зробив її суперзіркою.
- Завод під час війни. Виробництво снігоочисних машин та сміттєвозів відновили з партнером; техніка допомагає українським містам навіть у найскладніші періоди.
- «Щастя вартує кожної секунди». Цю фразу він повторює не раз — і в ній уся його життєва філософія після всіх злетів і падінь.
- Родина понад усе. Обіцяв залишити все майно Олі та дітям у разі розлучення; під час війни залишився в Україні, поки дружина з дітьми була за кордоном.
«Щастя вартує кожної секунди», — повторює Буряковський, і в цих словах — ціла філософія людини, яка бачила і злети, і падіння, але ніколи не втрачала здатності цінувати прості речі: тепло дому, сміх доньок і спокійне «доброго ранку» поряд із коханою.
Він обіцяв Олі: усе майно залишиться їй та дітям. Це не просто юридичний жест — це принцип чоловіка, який пройшов крізь 90-ті і знає справжню ціну слова та відповідальності.
Життя Вадима Буряковського триває. Завод працює, родина росте, а сам він, попри всі інтерв’ю та публічні обговорення, залишається тим самим киянином, який вміє тримати удар, сміятися і йти вперед. Його історія — це не про ідеального героя, а про живу людину епохи, яка продовжує писати власну сторінку в українській дійсності 2026 року.
