Євген Рибчинський постає як одна з тих рідкісних постатей, де поетичне слово, музична мелодія та громадянська позиція переплітаються в єдину, потужну течію. Народжений 21 грудня 1969 року в Києві, він уже понад три десятиліття творить простір, у якому українська пісня звучить не просто як розвага, а як свідчення часу, пам’ять про втрати й віра в майбутнє. Його дорога пролягла через студентські роки на журналістському факультеті Київського університету, бурхливі 1990-ті з першими комерційними радіостанціями, Помаранчеву революцію, Революцію Гідності, депутатське крісло у Верховній Раді VIII скликання та фронтові концерти під час повномасштабної війни.
Сьогодні, коли країна продовжує боротися, Рибчинський залишається активним: випускає нові сингли, організовує благодійні вечори, а його голос лунає в репетиційних залах і на цифрових платформах. Він — не просто автор хітів для зірок естради. Він — міст між поколіннями, людина, яка вміє перетворювати особистий досвід на загальнонаціональну мелодію. Його творчість і громадська діяльність формують той культурний код, який допомагає українцям зберігати гідність навіть у найтемніші часи.
Музика та слово Рибчинського не знають пауз. Вони продовжують народжуватися — то як ніжна «Береги», то як пронизливий «Чортополох», то як гімн стійкості «Того, хто не здався, не перемогти». У кожній новій главі його життя звучить одна й та сама нота: вірність собі, своїй мові та своїй землі.
Витоки таланту: родинна спадщина та київське дитинство
Євген Юрійович Рибчинський народився в сім’ї, де слово мало вагу золота. Батько, Юрій Євгенович Рибчинський — легендарний поет, драматург, народний артист України, Герой України, автор сотень пісень, що стали класикою. Мати, Олександра Іванівна, — тренерка з художньої гімнастики, жінка дисципліни та грації. У такій атмосфері хлопець змалку вбирав ритм віршів і чіткість рухів. Київ 1970-1980-х подарував йому і дворові ігри, і перші зошити з рядками, і відчуття, що творчість — це не хобі, а спосіб дихати.
Батьківська слава не стала тягарем, а радше викликом. Євген з повагою ставиться до спадщини, яку отримав. Саме він переклав українською та виконав хіт батька «Береги» — пісню, що в оригінальному виконанні Олександра Малініна вже давно живе в серцях слухачів. Цей жест символічний: син не копіює, а продовжує й оновлює мелодію, роблячи її ближчою новому поколінню. У родині Рибчинських завжди цінували слово. І саме це вміння перетворювати емоцію на точний образ стало фундаментом усього подальшого шляху Євгена.
Від радіо до продюсерства: як народжувалася українська музична індустрія
Журналістська освіта в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (1986–1991) стала не просто дипломом, а пропуском у реальний світ медіа. Ще на третьому курсі Рибчинський почав працювати на Держтелерадіо, вів програми на «Молодій гвардії» та «Промені». Саме там, у першому комерційному радіо-шоу «Пан або пропав», народився його продюсерський хист — уміння відчувати аудиторію, створювати формат і запалювати ефір.
1990-ті стали часом сміливих експериментів. У 1992 році Євген заснував рекламну компанію MB Advertising Group, яка працювала з такими брендами, як Oriflame, Vodafone Україна та Helen Marlen. У 1993-му разом із Володимиром Бебешком відкрив студію звукозапису «Музична біржа» — одну з провідних в Україні того періоду. А в 1997-му створив проєкт «Наше радіо», права на який згодом передали «Альфа груп». Наступного року з’явилося «Радіо Ностальгія», яке вже за рік очолило рейтинги в Києві.
Ці проєкти не просто заповнювали ефір. Вони формували смак цілого покоління, давали голос українським виконавцям і створювали інфраструктуру, без якої сучасна музична індустрія виглядала б інакше. Рибчинський був серед тих, хто першим зрозумів: радіо — це не тільки музика, а й емоційний зв’язок зі слухачем. І цей зв’язок він будував десятиліттями.
Музика, що торкає серце: авторство хітів та власна творчість
Важко уявити українську естраду 2000-х без пісень, написаних Рибчинським. Для Таїсії Повалій він створив «Чортополох», «Просто Тая», «Цей дощ надовго», «Не питай мене чому», «Буде так». Для Софії Ротару — «Бал розлучення сердець». Для Олександра Пономарьова — «Ти моя». Для Наталії Могилевської — «Авжеж». Для EL Кравчука — «Нічий», «Соната», «Війна завжди війна».
Кожна з цих композицій — не просто текст і мелодія. «Чортополох» про розійшлися дороги й невиправні помилки став справжнім народним хітом. Пісня звучить болісно й чесно, без прикрас. Рибчинський пізніше сам виконав її у новій версії з Христинюю Охітвою, а у 2026 році планує свіжий реліз — «старий новий хіт», як він сам називає.
Власні пісні Євгена — це інша історія. «Береги» (2026), «Того, хто не здався, не перемогти», «Не журись, не сумуй», «Наливай, козаче», «З нуля», «Отой старий в небесах», «Києве мій» — у них відчувається зрілість, біль війни та тиха надія. «Береги» особливо зворушлива: син повертається до батьківського тексту, наповнює його новим диханням і випускає саме тоді, коли країна найбільше потребує нагадування про коріння та стійкість.
Його поетичні збірки — «Я — дзеркало» (2014) та «На жовто-блакитній землі» (2019) — продовжують ту саму лінію: чесність, метафоричність і глибоке переживання часу. Рибчинський не просто пише пісні. Він фіксує епоху.
Політичний шлях: ветерани, НАТО та принципова позиція
У 2014 році, на позачергових виборах, Рибчинський переміг у 211-му одномандатному окрузі (Голосіївський район Києва) від «Блоку Петра Порошенка». У Верховній Раді VIII скликання він обіймав посаду заступника голови Комітету у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників АТО та людей з інвалідністю. Створив і очолив міжфракційне депутатське об’єднання «Атлантичний рух», спрямоване на підготовку вступу України до НАТО. Був членом груп міжпарламентських зв’язків зі США, Норвегією та Ізраїлем.
Його позиція завжди була чіткою: європейський вектор, підтримка армії, повага до тих, хто захищає країну. У 2015-му він балотувався на посаду Київського міського голови. У 2018-му Росія внесла його до списку санкцій — факт, який для багатьох став своєрідним орденом за проукраїнську діяльність. Політика для Рибчинського ніколи не була самоціллю. Це був ще один спосіб служити — через закони, комітетську роботу та публічну позицію.
Громадська діяльність у часи війни: дрони, концерти та незламність
Ще у 1996 році Рибчинський організував акцію «Дорога до Храму», зібравши понад 200 тисяч доларів на добудову Успенського собору Києво-Печерської лаври. Він брав активну участь у Помаранчевій революції та Євромайдані. З початком повномасштабного вторгнення його діяльність набула нового масштабу: благодійні концерти для воїнів ЗСУ на Донбасі, Харківщині та Запоріжжі, організація авторського вечора «Того, хто не здався, не перемогти» у Жовтневому палаці 21 грудня 2023 року, де всі кошти пішли на дрони для армії.
У ці дні його голос — не лише на сцені. Він звучить у тилу й на передовій, нагадуючи: «Того, хто не здався, не перемогти». Це не гасло. Це життєве кредо людини, яка прожила кілька епох і в кожній залишилася вірною собі.
Особисте життя: чотири сини, нова глава та перша дівчинка за вісім поколінь
Рибчинський — батько чотирьох синів: Микити (1989), Данила (2003), Георгія (2011) та Івана (2014). Перший шлюб уклав ще студентом, у 19 років. Подальші глави особистого життя він довго тримав за зачиненими дверима. У листопаді 2025 року підтвердив третє одруження, наголосивши, що дружина сама просить не розголошувати деталі.
Наприкінці листопада 2025 року в родині з’явилася радісна новина: народилася перша за вісім поколінь дівчинка — онука Євгена Рибчинського. Ця подія стала символічною для всього роду, де раніше народжувалися лише хлопчики. Сім’я залишається для митця головною опорою, джерелом сили та натхнення навіть у найскладніші періоди.
Цікаві факти про Євгена Рибчинського
- У 25 років Євген уже написав «Чортополох» — пісню, яка згодом стала однією з найпопулярніших в репертуарі Таїсії Повалій і пережила кілька перевидань, включно з планами на новий реліз 2026 року.
- Він переклав українською та виконав хіт свого батька «Береги», зробивши класичну мелодію доступною новому поколінню слухачів саме в 2026 році.
- У 1990-х Рибчинський стояв біля витоків комерційного радіо в Україні: «Наше радіо» та «Радіо Ностальгія» за його участі очолювали рейтинги й формували музичний смак цілої країни.
- 21 грудня 2023 року, у свій день народження, він провів благодійний авторський вечір, усі кошти з якого пішли на дрони для ЗСУ.
- Російські санкції 2018 року стали для нього не покаранням, а підтвердженням правильності обраного шляху — проєвропейської та проукраїнської позиції.
- У родині Рибчинських, де століттями народжувалися лише хлопчики, наприкінці 2025 року з’явилася перша дівчинка за вісім поколінь — онука митця.
- Євген володіє українською, російською та англійською мовами й має ступінь кандидата наук з державного управління — поєднання, рідкісне для творчої людини.
Відомі пісні Євгена Рибчинського
| Назва пісні | Виконавець / співавтор | Контекст та особливості |
|---|---|---|
| Чортополох | Таїсія Повалій (оригінал), Євген Рибчинський & Христина Охітва (2025) | Один з найбільших хітів 2000-х, перевидання 2025–2026 рр., планується новий реліз |
| Береги | Євген Рибчинський (2026) | Українськомовна версія хіта батька Юрія Рибчинського, реліз квітня 2026 |
| Того, хто не здався, не перемогти | Євген Рибчинський | Патріотичний гімн стійкості, звучав на благодійних концертах для ЗСУ |
| Не питай мене чому | Таїсія Повалій | Емоційна балада про стосунки, один з найпопулярніших треків у виконанні Повалій |
| Бал розлучення сердець | Софія Ротару | Глибока драматична композиція у репертуарі легендарної співачки |
Ці пісні — лише частина великої спадщини. Кожна з них несе відбиток епохи й особистого досвіду автора, який ніколи не зупинявся на досягнутому.
Євген Рибчинський продовжує творити. У липні 2026 року він репетирує «Чортополох», готує релізи, спілкується з аудиторією через соціальні мережі та залишається тим самим — чесним, емоційним і незламним. Його історія — це не закрита книга. Це жива мелодія, яка звучить далі, торкаючись нових сердець і нагадуючи: справжня творчість не має меж, а голос, що не здався, ніколи не замовкне.
