Російські війська систематично завдають ударів балістичними ракетами по Бортницькій станції аерації — єдиному комплексу, що очищає стічні води Києва та прилеглих населених пунктів. Мета — спровокувати гуманітарну катастрофу.
Про це заявив співзасновник і очільник центру «Ейдос» Віктор Таран.
«Росіяни знову відпрацювали балістикою по Бортницькій станції аерації. За останній рік це черговий удар, який свідчить про методичну роботу по одній точці. Бортницька станція є єдиними очисними спорудами стічних вод Києва та прилеглих міст і селищ області», — зазначив він.
Проєктна потужність станції становить близько 1,8 мільйона кубометрів на добу. Фактичне навантаження коливається від 600 до 900 тисяч кубометрів. Дублюючої системи немає.
Вразливі вузли та наслідки відключення
За словами Тарана, станцію складно знищити фізично. Однак найбільш вразливими залишаються електроживлення, розподільчі пристрої, насосні станції та системи керування. Саме туди протягом року переважно спрямовуються удари.
«Станція не є резервуаром, вона є безперервним технологічним процесом, який тримається на перекачуванні та аерації. Достатньо позбавити її живлення на кілька діб, і біологічне очищення просто вмирає разом з активним мулом, після чого відновлення рахується тижнями навіть за неушкоджених споруд», — застерігає аналітик.
Неочищені стоки можуть потрапити у Дніпро. Річка є джерелом питного водопостачання для Черкас, Кременчука, Дніпра, Запоріжжя та інших міст нижче за течією.
«Тобто удар по Бортничах формально є ударом по Києву, а фактично є ударом по водопостачанню половини країни нижче за течією», — пояснює Таран.
Існує загроза поширення гепатиту А, дизентерії та інших кишкових інфекцій. Такий сценарій перетворює комунальну аварію на гуманітарну катастрофу в усій Україні.
Пряме влучання матиме наслідки, які наразі важко оцінити. Швидко замінити станцію неможливо — подібну інфраструктуру проєктують десятиліттями.
Стратегія ворога та необхідні заходи
«Після енергетики, газовидобутку та водоканалів росіяни перейшли до знищення наступного рівня життєзабезпечення. При цьому вони розраховують не на воєнний ефект, а на витіснення населення з міста і на створення гуманітарної кризи в глибокому тилу», — вважає Таран.
Він наголошує на потребі фізичного укриття для розподільчих пристроїв і насосних вузлів, автономної генерації з реальним запасом палива та розосередженого ремонтного резерву обладнання.
Жодна країна не здатна прикрити щитом кожен критичний об’єкт від балістики. Тому ключовим залишається ураження пускових майданчиків, виробництва та логістики ракет на території противника.
«Станцію справді непросто вивести з ладу з першого чи другого разу. Ба навіть з третього чи пʼятого разу. Але нескінченно так тривати не може. І будувати оборону на надії, що наступного разу знову не влучать, є найгіршим із можливих планів», — резюмує Таран.
