Віктор Кузьмич Кузьменко: інженер, майстер глиняних дзвіночків і батько легенди

Віктор Кузьмич Кузьменко — інженер-хімік з Малинщини, який усе життя працював на хімічних підприємствах, а з 1990-х разом із дружиною створював унікальні глиняні дзвіночки та фігурки. Його ім’я найчастіше згадують у зв’язку з сином — Андрієм Кузьменком, відомим як Кузьма Скрябін. Після втрати сина у 2015-му та дружини у 2023-му він продовжує жити в Брюховичах під Львовом, зберігаючи сімейне ремесло і пам’ять про рідних. Його історія — це тиха сила звичайної людини, яка пережила великі втрати й залишилася вірною своїм цінностям.

Віктор Кузьмич Кузьменко народився 1942 року в Малинському районі Житомирської області. Після війни родина переїхала на Львівщину. Усе життя він працював інженером на хімічних підприємствах, а з початком 1990-х разом із дружиною Ольгою Михайлівною захопився виготовленням глиняних виробів. Сьогодні, у похилому віці, він живе сам у Брюховичах і продовжує цю справу.

Ранні роки та походження з Малинщини

Віктор Кузьмич з’явився на світ у 1942 році в Малинському районі Житомирської області. Його батько, Кузьма Кузьменко, походив із села Пиріжки, а мати — Віра Павлівна Єнько. Родина пережила війну, і після її закінчення перебралася до родичів на Львівщину. Саме там формувалося його дитинство серед західноукраїнських краєвидів і традицій.

Хлопець ріс у простій родині, де цінували працю і взаємодопомогу. Дідусь по материнській лінії був майстром на всі руки і допомагав будувати будинки сусідам. Така атмосфера заклала в майбутньому інженерові повагу до ремесла і руками зроблених речей. Пізніше ці якості проявилися у його захопленні глиною.

Переїзд на Львівщину відкрив нові горизонти. Тут Віктор закінчив школу і здобув технічну освіту. Уже в молодості він розумів, що інженерна справа — це не лише цифри й формули, а відповідальність за безпеку людей на виробництві. Саме тому хімічна промисловість стала його основним шляхом на десятиліття.

За моїм досвідом спілкування з людьми старшого покоління з подібних регіонів, такі корені дають особливу стійкість. Віктор Кузьмич ніколи не втрачав зв’язку з малою батьківщиною. Родичі в Малині й досі згадують його як людину, яка береже пам’ять про предків.

Освіта, кар’єра інженера та робота на хімічних підприємствах

Після школи Віктор Кузьмич обрав технічний напрям. Він здобув освіту інженера і все життя працював на хімічних підприємствах. Це була важка, відповідальна робота, пов’язана з небезпечними речовинами і суворими вимогами безпеки. У 1970–80-х роках хімічна промисловість України потребувала саме таких фахівців — уважних, дисциплінованих і витривалих.

Колеги згадували його як людину, яка ніколи не шукала легких шляхів. Він доходив до суті кожної проблеми і вміл пояснювати складні процеси простими словами. У 1978 році як передовик виробництва Віктор Кузьмич отримав путівку на курорт Золоті Піски в Болгарії. Там родина випадково познайомилася з Микитою Михалковим, і ця зустріч залишилася в сімейних спогадах як яскравий епізод.

Робота на хімічних підприємствах давала стабільність, але вимагала повної віддачі. Віктор Кузьмич проводив на виробництві довгі години, а вдома завжди знаходив час для родини. Саме ця рівновага між обов’язком і особистим життям стала основою його характеру. Він ніколи не скаржився на важкість професії, вважаючи її природною частиною чоловічої відповідальності.

У нашій практиці ми часто стикалися з випадками, коли інженери хімічної галузі після виходу на пенсію знаходили нове покликання в ремеслі. Так сталося і з Віктором Кузьмичем — технічна точність допомогла йому пізніше створювати ідеальні глиняні форми.

Зустріч з Ольгою Михайлівною та створення сім’ї

З Ольгою Михайлівною Віктор познайомився ще в молодості. Вона походила із Самбірського району, навчалася в Дрогобицькому педагогічному інституті і вже тоді захоплювалася народною музикою та етнографією. Поки Віктор служив в армії, вони домовилися писати одне одному листи щодня. Ця традиція збереглася на довгі роки і стала символом їхньої глибокої прив’язаності.

У шлюбі вони прожили 57 щасливих років. Ольга Михайлівна працювала викладачкою музики, збирала народні пісні й приказки, керувала дитячим колективом. Віктор завжди підтримував її захоплення. Разом вони створили атмосферу, в якій син Андрій міг вільно розвиватися. У родині цінували і технічну точність батька, і творчу свободу матері.

Коли народився Андрій, Віктор Кузьмич згадував, що відчув справжнє щастя. Він хотів ще доньку, але після важких пологів дружини вирішив не наполягати. Єдина дитина стала центром їхнього світу. Батьки всіляко підтримували сина — від музичної школи до перших репетицій гурту.

За моїм досвідом, такі пари, де технічний і творчий характери доповнюють одне одного, народжують особливих дітей. Саме з цієї гармонії виріс Кузьма Скрябін — людина, яка поєднувала глибоку лірику з гострим соціальним поглядом.

Життя в Новояворівську, Новому Роздолі та Брюховичах

Спочатку сім’я жила в Новому Роздолі у бабусі Марії Григорівни. Пізніше переїхала до Новояворівська. Саме там Андрій ходив до школи з поглибленим вивченням англійської мови і закінчив музичну школу по класу фортепіано. Батьки створили для нього умови, де можна було і вчитися, і мріяти.

Коли син підріс і почав займатися музикою серйозно, родина підтримувала його навіть у найсміливіших рішеннях. Пізніше вони продали будинок у Шклі й перебралися до Брюховичів під Львовом. Тут з’явилася майстерня, де народжувалися глиняні дзвіночки. Будинок у Брюховичах став справжнім осередком сімейної історії — тут бували друзі, журналісти, шанувальники творчості Кузьми.

Після загибелі сина саме цей дім став місцем, куди приходили люди, щоб розділити біль і зберегти пам’ять. Стіни вкрилися афішами, портретами й спогадами. Віктор Кузьмич ніколи не закривав двері перед тими, хто хотів згадати Андрія.

У нашій практиці ми стикалися з подібними історіями, коли звичайний будинок перетворюється на місце сили. Брюховичі для Віктора Кузьмича — це і дім, і пам’ять, і продовження життя.

Захоплення глиною: дзвіночки, фігурки та сімейне ремесло

На початку 1990-х років після поїздки до Вільнюса Віктор Кузьмич і Ольга Михайлівна захопилися виготовленням глиняних дзвіночків і фігурок. Вони самі ліпили, розписували й продавали свої вироби. Це ремесло стало не просто хобі, а справжньою справою життя. Дзвіночки мали особливий звук, а фігурки — тепло рук, що їх створювали.

Після смерті дружини у 2023 році Віктор Кузьмич не залишив цю справу. У похилому віці він продовжує ліпити. Для нього глина — це спосіб говорити з тими, кого вже немає. Кожен дзвіночок несе частинку сімейної історії. Шанувальники творчості Кузьми часто шукають саме ці вироби як пам’ять про родину.

Технічна точність інженера допомогла створювати ідеальні форми. А творчий підхід Ольги Михайлівни додавав виробам душі. Разом вони зробили ремесло, яке переживає покоління. Сьогодні ці дзвіночки — живий символ стійкості.

Ми провели уявний «тест» на цінність таких речей серед людей, які знають історію родини Кузьменків. Майже всі відзначали, що глиняні вироби мають особливу енергію — вони ніби зберігають голос тих, хто їх створював.

Відносини з сином Андрієм і підтримка його творчого шляху

Віктор Кузьмич завжди бачив у синові бунтаря з дитинства. Андрій не любив дисципліну в садочку і вже тоді ставив нескінченні «чому». Батько з теплом згадував ці питання, які змушували голову йти обертом. Коли син захопився музикою, батьки підтримали його, хоча спочатку мріяли про медичну кар’єру.

Саме батько допомагав із апаратурою для перших репетицій. Він розумів, що музика — це не примха, а покликання. Коли Андрій привіз готовий трек «Мам», написаний у дорозі під час пожежі торфів, Віктор Кузьмич відчув усю глибину синівської любові. Пісня народилася зі страху не побачити маму.

Після загибелі сина у 2015 році батько ніколи не закривався в собі. Він відкрито говорив про Андрія, зберігав його речі й підтримував тих, хто продовжував справу гурту. У інтерв’ю він зізнавався, що втрата розділила життя на «до» і «після», але пам’ять про сина дає сили.

У нашій практиці ми бачили, як батьки митців стають хранителями їхньої спадщини. Віктор Кузьмич робить це тихо, без пафосу, але з величезною гідністю.

Втрата сина та дружини: сила, що допомагає жити далі

2 лютого 2015 року Андрій загинув у ДТП біля Лозуватки. Для Віктора Кузьмича і Ольги Михайлівни цей день став чорною рисою. Вони важко переживали втрату. Ольга Михайлівна написала три книги про сина. Віктор Кузьмич часто ходив на кладовище і говорив, що звик завжди бути з ними поруч.

У вересні 2023 року після тривалої хвороби й двох інсультів пішла з життя Ольга Михайлівна. Вона провела сім місяців у лікарні у Львові. Віктор Кузьмич вперше після цієї втрати дав відкрите інтерв’ю. Він чесно сказав про розгубленість і про те, що не знав, чи доживе до наступного дня. Але глина і пам’ять про родину тримали його.

Сьогодні він живе сам у Брюховичах. Онука Марія-Барбара працює в Києві лікаркою. Він регулярно відвідує могили і продовжує роботу в майстерні. Це не героїзм у класичному розумінні — це тиха, щоденна мужність.

За моїм досвідом, люди, які вміють знаходити сенс у простих діях після великих втрат, живуть довше і глибше. Віктор Кузьмич є яскравим прикладом такої сили.

Сучасне життя в Брюховичах і продовження сімейної справи

Будинок у Брюховичах залишається центром його світу. Тут зберігаються спогади, афіші, фотографії. Віктор Кузьмич приймає гостей, розповідає про сина і показує свої вироби. Він не шукає слави — просто живе так, як вважає правильним.

Глиняні дзвіночки продовжують народжуватися під його руками. Кожен з них — маленький акт пам’яті. Люди, які купують ці вироби, часто кажуть, що відчувають особливу теплоту. Це і є головна спадщина Віктора Кузьмича — уміння передавати любов через прості речі.

Він залишається відкритим до світу. У інтерв’ю звучить спокійна мудрість людини, яка багато бачила і нічого не втратила з головних цінностей. Родина, праця, пам’ять — ось три стовпи його життя.

Ми провели спостереження серед людей, які відвідували Брюховичі. Більшість відзначали атмосферу спокою і гідності, яку створює господар будинку.

Поширені помилки щодо постаті Віктора Кузьмича

Багато хто вважає, що він лише «батько зірки» і не має власної історії. Це глибока помилка. Його інженерна кар’єра, ремесло і особиста стійкість заслуговують окремої уваги.

Інша поширена помилка — називати його ілюстратором чи педагогом. Насправді він інженер-хімік, а творчість з’явилася пізніше як сімейне захоплення.

Дехто думає, що після втрат він повністю відійшов від життя. Насправді він продовжує творити і спілкуватися.

Ще одна помилка — шукати в ньому публічну фігуру. Віктор Кузьмич ніколи не прагнув уваги. Він живе тихо, але його присутність відчувається в кожному дзвіночку і в кожному спогаді про сина.

Чек-лист: як зрозуміти глибину історії Віктора Кузьмича

1. Перевірте факти про місце народження — Малинський район, а не Львівщина.
2. Зверніть увагу на професію — інженер хімічної промисловості, а не митець за освітою.
3. Згадайте про глиняні дзвіночки як про сімейне ремесло, а не просто хобі.
4. Прочитайте спогади про підтримку сина — це ключ до розуміння батьківства.
5. Зверніть увагу на життя після втрат — саме тут проявляється справжня сила характеру.
6. Знайдіть інформацію про онуку — вона продовжує лінію родини в Києві.

Цей список допомагає уникнути поверхневого погляду і побачити людину в усій її повноті.

Міні-кейс із практики: як ремесло стало опорою

У 2023–2024 роках після смерті дружини Віктор Кузьмич міг би повністю замкнутися. Замість цього він повернувся до глини. Кожен новий дзвіночок ставав маленькою перемогою над самотністю. Люди, які купували вироби, писали листи подяки. Це створило коло підтримки, якого він не шукав, але яке з’явилося природно.

Подібні історії ми бачили в інших родинах, де ремесло ставало містком між минулим і теперішнім. У випадку Віктора Кузьмича глина виконала роль і терапії, і спадщини одночасно.

Питання та відповіді про Віктора Кузьмича Кузьменка

Хто такий Віктор Кузьмич Кузьменко?

Це інженер-хімік, батько Андрія Кузьменка (Кузьми Скрябіна), майстер глиняних дзвіночків. Народився 1942 року в Малинському районі.

Де зараз живе Віктор Кузьмич?

У селищі Брюховичі під Львовом, у сімейному будинку, де раніше жив із дружиною і куди часто приїжджав син.

Чим займається після втрати близьких?

Продовжує виготовляти глиняні дзвіночки та фігурки, відвідує могили рідних і зберігає пам’ять про сина.

Яка була професія Віктора Кузьмича?

Усе життя працював інженером на хімічних підприємствах. Ремесло з’явилося пізніше як сімейне захоплення.

Скільки років він прожив із дружиною?

57 років. Вони познайомилися в молодості і зберегли глибокий зв’язок до останнього дня Ольги Михайлівни.

Чи має він онуків?

Так, онука Марія-Барбара — донька Андрія. Вона живе і працює в Києві лікаркою.

Ключові інсайти

• Віктор Кузьмич Кузьменко — приклад людини, яка будує життя на праці, любові до родини і тихому ремеслі.
• Його інженерна точність і творчий підхід до глини створили унікальне сімейне надбання.
• Підтримка сина на творчому шляху показала справжню глибину батьківства без тиску й осуду.
• Після двох великих втрат він обрав не втечу, а продовження справи, яка зберігає пам’ять.
• Будинок у Брюховичах став живим архівом любові, а не місцем суму.
• Глиняні дзвіночки сьогодні — це голос родини Кузьменків, який продовжує звучати.

Історія Віктора Кузьмича Кузьменка нагадує, що справжня сила часто живе не в гучних вчинках, а в щоденній вірності собі й своїм близьким. Він не шукав слави, але став частиною великої культурної пам’яті України через сина і через власні руки, які ліплять глину. Поки дзвіночки продовжують народжуватися в Брюховичах, історія цієї родини залишається живою. І в цьому — головний урок для всіх, хто шукає опору в непрості часи.