Мохаммад Захур уособлює рідкісний приклад людини, яка приїхала до України ще молодим студентом за радянських часів і назавжди пов’язала з нею свою долю. Народжений 1 серпня 1955 року в Карачі в родині пакистанського держслужбовця, він обрав металургію як покликання, приїхав 1974 року на навчання до Донецького національного технічного університету і залишився будувати життя в країні, що ставала його другою батьківщиною. Сьогодні, у 2026 році, його ім’я асоціюється не лише з успішним бізнесом, а й з вагомим внеском у культуру, медіа та підтримку України в найскладніші часи.
За десятиліття активної діяльності заснована ним група компаній ISTIL інвестувала понад 400 мільйонів доларів в українську економіку — від модернізації металургійних активів до розвитку нерухомості, логістики, виробництва пластику та планів у аграрному секторі. Захур став співзасновником однієї з найпрестижніших музичних премій країни — YUNA, а також власником англомовного видання Kyiv Post, яке відігравало важливу роль у висвітленні подій незалежної України. Його шлях — це історія стратегічного мислення, вміння вчасно виходити з бізнесу на піку та глибокої відданості країні, де він здобув освіту, родину і визнання.
Попри виклики повномасштабної війни, розлучення з співачкою Камалією у 2023 році та юридичні суперечки щодо активів, Захур зберігає оптимізм і продовжує бачити в Україні простір для нових ідей. Він активно коментує геополітичні події через оп-еди у Kyiv Post, допомагає з евакуацією біженців і відкрито заявляє про підтримку української культури, відмовившись навіть від прослуховування російської музики. Це людина, яка не просто заробляла тут гроші, а будувала зв’язки між Пакистаном, Великобританією та Україною.
Ранні роки та шлях до радянської України
Дитинство Мохаммада Захура пройшло в Карачі, де він захоплювався спортом — крикетом, хокеєм на траві, баскетболом, гімнастикою, тенісом і легкою атлетикою. Колекціонував марки, любив співати. Батько працював у державній службі, тож родина жила стабільно, але не розкішно. 1974 року, у 19-річному віці, Захур отримав державну стипендію Пакистану і вирушив до Української РСР на навчання за спеціальністю «металургія». Він вступив до Донецького політехнічного інституту (нині ДонНТУ), де провів кілька насичених років.
Навчання в радянській системі дало йому не лише технічні знання, а й розуміння промислової культури, дисципліни та масштабів виробництва. Після закінчення університету він мав п’ятирічне зобов’язання працювати на Pakistan Steel — найбільшому металургійному підприємстві країни. Там він набув практичного досвіду інженера з безпеки та глибше пізнав глобальний ринок сталі. Цей період став фундаментом для майбутніх бізнес-рішень: Захур бачив, як влаштовані великі виробництва, де криються ризики і де криється потенціал для торгівлі.
Від інженера до творця металургійної імперії
Після повернення до Пакистану та виконання контракту Захур у 1987 році переїхав до Москви. Там він очолив офіс пакистанського торгового дому і незабаром став партнером тайського виробника сталі. 1991 року, на тлі розпаду Радянського Союзу, він заснував власну металотрейдингову компанію MetalsRussia, яка згодом перетворилася на ISTIL (International Steel and Tube Industries Limited). Компанія швидко увійшла до топ-20 світових трейдерів сталі, експортуючи до 2 мільйонів тонн продукції щорічно до Азії, Європи та Північної Америки.
У 1996 році Захур зробив ключовий крок — придбав Донецький електросталеплавильний завод. Підприємство перебувало у складному стані після економічної кризи 90-х, але він побачив у ньому потенціал. Група інвестувала значні кошти в модернізацію, а сам Захур захистив у 2007 році кандидатську дисертацію в ДонНТУ на тему вдосконалення методів розробки калібровок валків та технології виробництва трубних заготовок великого діаметра. Це був не просто науковий ступінь — це було підтвердження глибокого розуміння галузі, в якій він працював десятиліттями.
У квітні 2008 року, на історичному піку світових цін на метал, спричиненому бурхливим попитом з боку Китаю, Захур продав Донецький завод російському бізнесмену Вадиму Варшавському приблизно за 1 мільярд доларів. Це рішення стало класичним прикладом вчасного виходу з циклічного бізнесу перед глобальною фінансовою кризою.
Диверсифікація: від сталі до нерухомості, медіа та інновацій
Після продажу сталевого активу ISTIL Group у 2009 році почала активно диверсифікувати портфель. Було придбано київський готель «Лейпциг» за 36 мільйонів доларів, а також найстаріше англомовне видання України — Kyiv Post — за 1,1 мільйона доларів. У 2011 році запущено платформу супутникового телебачення Xtra TV (згодом частково припинено діяльність і продано). Компанія розвивала напрямки нерухомості, логістики, виробництва пластикових виробів (Aleana Ltd з часткою ринку близько 28 %), торгівлі зерном, олією та іншими товарами.
Сьогодні активи ISTIL в Україні включають бізнес-центр Rialto, логістичний термінал класу А, проєкти реконструкції колишнього кінотеатру «Кінопанорама» та інші об’єкти комерційної нерухомості. Група має офіси в Києві, Лондоні, Пакистані та ОАЕ. Попри війну, компанія зберігає присутність, хоча нові масштабні інвестиції призупинено, а деякі активи опинилися в юридичних суперечках, зокрема з Міністерством оборони України.
У 2025 році Захур в інтерв’ю ділився планами на післявоєнний період: розвиток експорту лохини до Європи та розгляд проєктів з вирощування медичного канабісу у партнерстві з німецькими компаніями. Це демонструє його постійний пошук нових ніш, де Україна може конкурувати на глобальному ринку.
Медіа, культура та премія YUNA
Придбання Kyiv Post у 2009 році стало для Захура не лише інвестицією, а й інструментом підтримки незалежної журналістики. Видання під його керівництвом зберігало репутацію одного з найавторитетніших англомовних джерел про Україну. У 2018–2019 роках газету продано за приблизно 3,5–5 мільйонів доларів.
Особливе місце в його діяльності займає музична премія YUNA, співзасновником якої він став разом з Камалією у 2011 році. Премія вже понад 15 років відзначає найкращих українських виконавців, допомагає молодим талантам і формує сучасний музичний ландшафт країни. Захур неодноразово підкреслював гордість від того, що YUNA стала платформою для зірок, які тепер відомі далеко за межами України.
Особисте життя та родинні зв’язки
2003 року Захур одружився з українською співачкою Камалією. У пари народилися доньки-близнючки Мірабелла та Арабелла (2013). Від першого шлюбу в нього є син Арман і донька Таня. 2023 року Камалія оголосила про розлучення, однак майно не поділяли, а Захур продовжує фінансово підтримувати колишню дружину. Пара досі живе в одному будинку, разом виховує дітей і періодично з’являється на публічних заходах, зокрема на червоній доріжці YUNA у 2026 році.
Доньки мають українське громадянство (або подвійне), про що Захур згадував у інтерв’ю 2025 року. Сімейна історія поєднує пакистанські, українські та британські корені — Захур має британське громадянство і часто перебуває між Києвом та Лондоном.
Філантропія, спорт і підтримка України під час війни
Захур відомий активною благодійністю. Він спонсорував реставрацію Одеського національного академічного театру опери та балету, допомагав жертвам землетрусу в Пакистані (2005), фінансував будівництво університетського корпусу в Таксілі та кардіологічного центру в Равалпінді. В Україні підтримував дитячі будинки в Донецьку та інших містах, а разом з Камалією заснував благодійний фонд, який проводить щорічні вечори для збору коштів нужденним дітям. 2017 року на одному з таких заходів зібрали 50 тисяч доларів на обладнання для Центру дитячої кардіології та кардіохірургії в Києві.
Через ISTIL Група спонсорувала Федерацію хокею України, національні збірні, жіночу гандбольну команду «Академія» та щорічний крикетний турнір для іноземців, які живуть в Україні.
З початком повномасштабного вторгнення 2022 року Захур активно долучився до допомоги: мобілізував кошти на евакуацію українських біженців до Великої Британії та Європи, проводив зустрічі з високопосадовцями для забезпечення безпечного проходу. За словами Камалії, він також долучився до фінансування придбання двох винищувачів для Повітряних сил України на ранньому етапі війни.
У 2026 році Захур відкрито заявив, що повністю відмовився від прослуховування російської музики, яку раніше любив, і наголосив на важливості підтримки української культури навіть у повсякденному житті.
Сучасні виклики та погляд у майбутнє
Війна суттєво вплинула на бізнес: нові інвестиції призупинено, деякі активи стикаються з юридичними труднощами, зокрема судовими позовами щодо можливого рейдерства. Проте Захур не втрачає віри в Україну. У своїх оп-едах 2025 року (зокрема у Kyiv Post) він аналізує дилеми Заходу у підтримці України та закликає не втрачати надію. Він вважає, що після перемоги країна матиме величезний потенціал у аграрному секторі та інноваціях.
Його історія вчить, що успіх у бізнесі — це не лише про гроші, а про вміння бачити можливості там, де інші бачать лише хаос, будувати довгострокові зв’язки та залишатися вірним обраному шляху навіть у найтемніші часи.
Цікаві факти про Мохаммада Захура
- Студентська стипендія, що змінила життя: 1974 року 19-річний пакистанець приїхав до Донецька за державною стипендією і назавжди залишився в Україні, де здобув не лише диплом, а й кандидатський ступінь (2007) та побудував бізнес-імперію.
- Ідеальний таймінг продажу: Донецький завод продали саме у квітні 2008 року — на абсолютному піку світових цін на сталь перед глобальною кризою. Це рішення дозволило вивільнити капітал для диверсифікації в інші сектори.
- Міст між культурами: Захур організував і спонсорував щорічний крикетний турнір для іноземців в Україні, поєднуючи свою пакистанську любов до крикету з українською гостинністю.
- Внесок у дитячу медицину: 2017 року благодійний фонд подружжя зібрав 50 тисяч доларів на сучасне обладнання для київського Центру дитячої кардіології — апарати, які щодня рятують життя.
- Підтримка на фронті: На початку повномасштабного вторгнення Захур долучився до приватної ініціативи з фінансування придбання двох винищувачів для українських Повітряних сил — про це публічно розповіла його дружина.
- Особиста позиція щодо культури: У 2026 році бізнесмен заявив, що повністю відмовився від російської музики і тепер віддає перевагу українським та іншим виконавцям, підкреслюючи свою солідарність з Україною.
- Плани на майбутнє: Попри війну, Захур розглядає проєкти з вирощування лохини на експорт та медичного канабісу в партнерстві з німецькими компаніями — нові ніші для післявоєнної України.
Хронологія ключових етапів кар’єри Мохаммада Захура
| Рік | Подія | Значення та деталі |
|---|---|---|
| 1974 | Приїзд до Донецька на навчання | Стипендія Пакистану, ДонНТУ, початок глибокого зв’язку з Україною |
| 1991 | Заснування MetalsRussia (майбутня ISTIL) | Початок металотрейдингу, вихід на глобальний ринок сталі |
| 1996 | Придбання Донецького електросталеплавильного завод | Інвестиції в модернізацію, ключовий актив групи |
| 2008 | Продаж заводу за ~1 млрд доларів | Вчасний вихід на піку цін, перехід до диверсифікації |
| 2009 | Придбання Kyiv Post та готелю «Лейпциг» | Вхід у медіа та нерухомість |
| 2011 | Запуск премії YUNA | Внесок у розвиток української музики та культури |
| 2022 | Активна підтримка України під час вторгнення | Допомога біженцям, фінансування винищувачів, публічна позиція |
| 2025–2026 | Оп-еди, інтерв’ю та нові плани | Аналіз геополітики, плани в аграрному секторі та медичному канабісі |
Джерела даних: матеріали ISTIL Group та енциклопедичні довідники (станом на 2026 рік).
Історія Мохаммада Захура продовжує писатися. Кожен новий проєкт, кожен публічний виступ і кожна підтримана ініціатива додають нові штрихи до портрета людини, яка прийшла до України студентом і стала частиною її сучасної історії.
